У 1780 р. єп. Ігнацій Длузський розпочав будівництво мурованого костьола у с. Даньківці, але не завершив його, бо землі перейшли під володіння Яна Свєйковського, котрий ще на початку ХІХ ст. влаштував у Печері дерев’яну каплицю при якій жили священики. Біля 1825 р. поруч неї була збудована нова каплиця у якій проводилися Богослужіння. В часі польського повстання у 1831 р. нову каплицю було закрито на рік. З цього часу печерськими капелянами були отці Капуцини. На при кінці 70-х років ХІХ ст., черговий власник Печери граф Константин Потоцький, перебудував каплицю. У 1882 р. парафія нараховувала майже 300 осіб. Впродовж усього часу вона була філіальною каплицею Немирівського костьола. У 1904 році коштом Константина та Яніни Потоцьких у Печері постала сучасна стилізована під романтичну архітектуру мурована каплиця у якості родинної усипальниці, спроектована та зведена відомим київським архітектором Владиславом Городецьким, котрий народився у сусідньому селі Шолудьки. Стару святиню розібрали. Наприкінці 20-х років храм було закрито, повернено святиню 25 листопада 1993 року, а 7 листопада 2002 року її передали у власність парафії. Впродовж усього часу Печери належали до парафії св. Йосифа у Немирові.