Історичний нарис про дієцезію

   Початок існуванню Католицької Церкви Латинського обряду на Поділлі поклала діяльність домініканського та францисканського орденів на початку XIV ст. Відомо, що свої перші монастирі домініканці заснували у Смотричі (бл. 1375 р.), Кам’янці-Подільському (бл. 1370 р.) та Червонограді (перед 1380 р.), а францисканці – конвентуальні – у Кам’янці-Подільському (перша згадка – 1402 р.). Потреба душпастирської опіки над місцевими вірними та католицьким громадами спонукала церковну і світську владу розглядати питання створення на цій території постійної церковної структури латинського обряду.

   Ідея заснування дієцезії на території Поділля постала у середині XIV ст. і належить польському королю Казиміра ІІІ (1333-1370). Існують думки,  що першими титулярними єпископами цієї території  вже у 70-рр. XIV століття  були  Вільгельм (1375 р.?) та Рогозій († 1398 р.?). Проте щодо цього немає достовірних даних. Після смерті Казимира ІІІ старання про заснування дієцезії продовжив Людовік Великий – король угорський (1342-1382) і польський (1370-1382). На його прохання Апостольська Столиця доручила цю справу кардиналу Дмитру з Естергорма (Угорщина). Точна дата виникнення дієцезії не відома, але напевно це відбулося між 1378 і 1387 рр. за часів панування на Поділлі князів Коріатовичів.

 

   Від початку свого існування Кам’янець-Подільська дієцезія входила до складу Галицької митрополії, утвореної 1375 року, осідок якої 1412 року було перенесено до Львова. Відомо, що тоді Кам’янець-Подільським  єпископом був Олександр († 1411 р.). Спочатку функцію кафедрального собору виконував францисканський чи домініканський храм, доки перед 1430 р. було збудовано Собор св. Апостолів Петра і Павла у Кам’янці-Подільському.

   6 січня 1450 р. Єп. Павло з Боянич створив у Кам’янці кафедральний капітул, а  його наступник визначив, що кількість каноніків має становити  8.

   Для розбудови релігійного життя до Кам’янець-Подільської дієцезії були запрошені члени чернечих родин: бенедиктинці (XV ст.), францисканці-бернардини та кармеліти (XVІІ ст.), а у епоху контрреформації  – єзуїти.

   У 1571-1591 рр. до складу дієцезії входила також територія Молдавського князівства.

   Через нестабільну ситуацією у ХV ст. кількість вірних, парафій та кордони дієцезії підлягали частим змінам.

   1602 року у кафедральній парафії свв. Апостолів Петра і Павла виникло братство св. Анни, 1605 року – братство Божого Тіла, а у 1606 р. при домініканському храмі св. Миколая  – архібратство св. Розарія.

   1672 року територія Поділля з Кам’янцем-Подільським включно була захоплена Османською імперією. Напередодні вторгнення турків  кількість парафій у дієцезії становила 62, а після звільнення через 27 років залишилося тільки 13.

   Після Карловацького мирного договору 1699 р., в результаті якого ці землі повернулися до Польщі, відбудову дієцезії розпочав єпископ Ян Гнінський (1700– 1716). Його наступник єпископ Стефан Рупнєвський (1716 –1721) у 1721 році заснував духовну семінарію. 1717 року він також вперше встановив точні межі дієцезії та впровадив поділ на деканати: Дунаєвецький, Язловецький, Сатанівський та Меджибозький. За час його правління кількість парафій зросла до 39.

   Єпископ Вацлав Єронім Сєраковський (1739-1742) створив ще два деканати – у Чорнокозинцях та Шаргороді і збільшив кількість парафій до 65. За його правління дієцезія також мала 43 церковні братства, 26 шпиталі та 28 парафіяльних шкіл.  Єпископ Сєраковський провів детальну візитацію дієцезії, яка до сьогодні є цінним джерелом для вивчення її історії.

   Одним з найвидатніших кам’янецьких ординаріїв був єпископ Миколай Дембовський (1742 –1757), який реставрував Кафедральний Собор св. Апостолів Петра і Павла у Кам’янці, встановивши 1756 року на мінереті Статую Діви Марії. Єпископ Дембовський відбудовував святині, провів візитацію дієцезії, запросив ченців з ордену тринітаріїв та капуцинів.

   1781 року єпископ Адам Станіслав Красінський (1759 –1795) завершив будову семінарійного будинку.

   Після ІІ поділу Речі Посполитої більша частина дієцезії з Кам’янцем опинилася у межах Російської Імперії. 1793 року семінарію було закрито, а 1795 року царська влада конфіскувала семінарійний будинок.

   Єпископ А. Красінський, був активним учасником Барської Конфедерації. За відмову присягнути на вірність Російській Імперії він був відсторонений від управління Кам’янець-Подільською дієцезією 1795 року, а її територію  Катерина ІІ приєднала до створеної нею неканонічної Летичівської дієцезії (27.09.1795 р.).

   Після смерті Катерини ІІ Павло І відновив Кам’янецьку дієцезію у складі Могилевської Митрополії. Її ординарієм став Ян Дембовський (1795 – 1809). Єпископ Дембовський також проводив реорганізацію церковних структур, поділивши дієцезію на 10 деканатів (Балта, Брацлав, Ямпіль, Летичів, Літин, Могилів, Плоскурів, Ушиця, Вінниця і Зіньківці). Станом на 1813 р. діяло 70 парафій, 33 філії і каплиці, 26 чоловічих монастирів, в дієцезії служили 140 дієцезіальних священиків, 105 ченців, і нараховувалося 184 550 вірних. Пізніше Єпископ Франциск Мацкевич (1815-1842) відновив діяльність семінарії, доручивши формацію майбутніх священиків  місіонерам св. Вікентія де Поля  (1811-1842). Після заборони Згромадження Отців Місіонерів у Російській Імперії  формацією семінаристів продовжило займатись дієцезіальне духовенство аж до ліквідації дієцезії у 1866 році.

   1817 року царський уряд відібрав у єпископів право створювати парафії, передави цю функцію Департаменту у Справах Інших Релігій.  Статус Кам’янця, як центру однієї з латинських католицьких єпархій, був підтверджений в конкордаті між Святим Престолом і Росією 3 серпня 1847 року.

   З огляду на репресії після поразки Січневого повстання 1864 р.  царська влада заборонила  всі домашні каплиці, а 5.06.1866 р. ліквідувала  Кам’янець-Подільську дієцезію, приєднавши її до Луцько-Житомирської. Одночасно було ліквідовано кафедральний капітул та духовну семінарію, а єпископа Антонія Фіялковського (1860 –1866) відіслано до Києва. Напередодні скасування дієцезія мала наступну статистику: 11 деканатів, 100 парафії, 9 філій, 110 публічних каплиць, 6 монастирів, 176 дієцезіальних священиків, 31 семінарист, 44 ченці та 274 786 вірян.

   У результаті порозуміння між Російською Імперією та Апостольським Престолом 1882 року Кам’янець-Подільську дієцезію було відновлено у вигляді Апостольської Адміністратори, залишаючи її під опікою Луцько-Житомирських єпископів.

   Переслідування Католицької Церкви не знищило віри місцевих католиків та народної побожності, адже наприкінці ХІХ ст. у дієцезії нараховувалося близько 20 паломницьких центрів, зокрема – образ Матері Божої, увінчаний Папськими коронами у Летичеві 1778 року.

   Статус дієцезії Кам’янцю-Подільському повернув Папа Бенедикт XV 24 вересня 1918 р. Єпископом Кам’янецьким став настоятель кафедрального храму Петра Маньковський (1918-1926).

   У період польсько-радянської війни (1920 р.) та подальшої більшовицької окупації єпископ Петро Маньковський виїхав з Кам’янця-Подільського та оселився у Бучачі (на той час територія Польщі), де заснував духовну семінарію та видавав часопис «Кам’янецькі дієцезіальні відомості». Опіку над дієцезією він доручив генеральному вікарію о. Яну Свідерському. На час приходу більшовиків на Поділля тут було 11 деканатів, 100 парафій, 11 філій, 33 каплиці і 319 721 вірних.

   З 31 березня 1926 р. папський делегат єп. М. д’Ербіні призначив о. Яна Свідерського апостольським адміністратором Кам’янець-Подільської дієцезії, підпорядковуючи його безпосередньо Апостольській Столиці. 1930 року о. Яна Свідерського було заарештовано, а за два роки дієцезія фактично перестала існувати.

   1930 року на Поділлі почалась ліквідація та закриття храмів. 1935 року було зачинено Кафедральний Собор. Священнослужителів та активних вірян масово заарештовували, особливо впродовж 1936-1938 рр. Більшість із них були розстріляні, ув’язнені або депортовані у Сибір та Казахстан під назвою «Польська акція».

   1941 року з початком німецької окупації луцький єпископ Адольф Шельонжек призначив своїм єпископським вікарієм на Поділлі о. А. Кукурудзінського. Почало відроджуватися релігійне життя, було відкрито 22 святині, однак більшість із них після закінчення ІІ Світової війни знову зачинено комуністичною владою.

   Відновлюючи структури Римо-Католицької Церкви в Україні, 16 січня  1991 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ також відновив і Кам’янець-Подільську дієцезію. Вона охоплювала територію від Збруча на Заході і до кордонів з Російською Федерацією на Сході, до берегів Чорного моря та з Автономною Республікою Крим включно  на півдні.  Її площа на 1991 р. покривалась із площею десяти областей України і становила 270 700 км2. Першим єпископом було призначено о. Яна Ольшанського (1991-2002). Одним із його перших рішень було присвячення дієцезії Пресвятому Серцю Господа Ісуса. Завдяки старанням єпископа Яна Ольшанського було створено Вищу Духовну Семінарію та Інститут Релігійних наук у м. Городку, утворено 9 деканатів. Кількість католиків нараховувала приблизно 390 000 осіб.

   4 травня 2002 року папа Йоан Павло ІІ реорганізував церковні структури латинського обряду в Україні, виділивши зі складу Кам’янець-Подільської дієцезії Одесько-Сімферопольську та Харківсько-Запорізьку дієцезії, і встановлюючи нові межі Кам’янець-Подільської у складі Хмельницької та Вінницької областей.

   Новим Ординарієм 4 травня 2002 року став отець Леонід Максиміліан Дубравський OFM.

   На даний момент дієцезія нараховує 10 деканатів (Бар, Хмельницький-Захід, Хмельницький-Схід, Городок, Кам’янець-Подільський, Мурафа, Полонне, Томашпіль, Вінниця-Захід, Вінниця-Схід).

   З територією Поділля пов’язані життя таких святих Католицької Церкви: Св. Зигмунда Щенсного-Фелінського, Св. Альберта Хмельовського, бл. Яна Бейзима, бл. Марцеліни Даровської.

© 2018 Кам'янець-Подільська дієцезія

  • квадратная иконка facebook
  • Квадратная иконка Twitter
  • Квадратная иконка Google
Siamo spiacenti, la versione Italiana è in costruzione

Go to link